ЛІНА КОСТЕНКО Біль єдиної зброї Ліна Костенко Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв — аж деренчить полив'яний світанок… Мій рідний краю, зроду ти не мав нейтральних барв, тих прісних пуританок. Червоне й чорне кредо рукава. Пшеничний принцип сонячного степу. Такі густі смарагдові слова жили в тобі і вибухали з тебе. Слова росли із ґрунту, мов жита. Добірним зерном колосилась мова. Вона як хліб. Вона мені свята. І кров'ю предків тяжко пурпурова.