Стоїть хатина в обіймах печалі,
Самотня, тиха, скошено-німа…
Зітхає важко тихими ночами,
Коли холодний смуток обійма…
Батьки лишили спогади в хатині:
Старі ікони, білі рушники,
І вицвівші гаптовані картини,
Біля вікна – широкі мисники.
І досі пахне м’ятою у хаті,
Батьки чаї любили з чабреців…
А рушники вишивані крилаті
Горять на стінах, наче каганці.
Повисли в хаті болі і тривоги,
У шибку вітер стукає вночі..,
Та не вертають приспані дороги,
В зворотній бік загублені ключі…
Отож зітхає схилена хатина,
Принишкли на причілку паничі.
Заплакана жоржина біля тину –
Неначе згарок давньої свічі…
А я і досі чую голос мами:
Стоїть з старим цеберком у руці…
Хоч скроні припорошені димами,
Та очі щ