Комусь здається, що українці живуть нормальним життям...
Кожен із нас мертвий - хтось вигорів всередині, хтось загинув по-справжньому...
Біль мами та батька, улюблений, часто - єдиний син котрих віддав життя за свою країну...
Біль молодесенької вдови, котру ніколи не обнімуть руки коханого ...
Біль діточок, котрі ніколи не відчують батьківську підтримку, не відчують сильне надійне батьківське плече...
ЗА ЩО ???
Зламані долі, нездійсненні плани та мрії, яким не судилося ніколи здійснитися...
Так, ми існуємо. Ходимо на роботу (хто її ще має), в магазини та навіть зустрічаємось із друзями, з тими, хто поки що не на війні...
Ти не знаєш, чи матимеш можливість проснутися зранку.
Ти не зна
ВЕСНА ПРИЇШЛА…
Я знов не сплю,сирени гучно виють,
Кричать коти -то березень приїшов.
А люди всі про мирне небо мріють,
Хочь вибухи лунають знов і знов…
Весна приїшла, і сонце пригріває,
Озима ковдрою зеленою в полях,
Не скиглити, триматись надихають
Бруньки, що золотіють на гілках.
Стараємось якмого не хворіти,
Хоча навколо стресове життя.
Нам це жахіття треба пережити,
Здолати орків, дочекатись каяття.
Знов відчувати себе вільною людиною,
Щоб замість вибухів,- лунав дітячії сміх.
І знов квітучою пишатись Україною.
За це підняти чарочку не гріх!
Petr Surzhik
05.03.2023.г.