Колись Господь нам землю ощасливив,
вона з усіх багатшою була.
прослала до безмеж златаві ниви,
по вінця розлила свої моря.
А нині ворог Україну крає,
нам топче жито, в ріки нам плює,
чужою мовою нахабно розмовляє,
людей вбиває, кров нещадно п'є.
Та стоїмо ми твердо, наче грати,
не падаєм, не плачем, просто йдем
шукати свого батька, свого брата
і вірою й надією живем.
І я впаду священно на коліна,
вдивлюся в очі вічного добра.
О Боже, захисти нам Україну
в ім'я людей, яких уже нема...
Олеся Данилюк