ЧОМУ В ЗАРОБIТЧАН СУМНII ОЧI?
Доходить рiк, як я без рiдноi вкраiни,
Рiк переломний та болючий для душi,
Вiтри думок навiянi в чужинi,
Безсоннi ночi, довжелезнi днi...
Багато думаеш, усе аналiзуеш,
I за i проти, слухаеш людей,
Однi страждають тут, а iншi з них глузують,
Як, з слабодухих та м'яких людей...
Тут чужина когось загартувала,
Поставив цiль, до неi чiтко йде,
А комусь краець серця надламала,
Той, зранений по течii пливе...
З заробiтчанами стрiчаешся, говориш,
Таких, як ти, в Iталii тут тьма,
Лиш трошки згодом оцiнити зможеш,
Побiчнi дii добровiльного ярма.
Усi вдають, що начебто все добре,
Свята стараються всi разом провести,
Та, iнколи, як вийде схо