У косах моїх вже осінь
притулок давно знайшла.
А в серці, повір, ще й досі
блукає зелена весна.
Бешкетна, мила красуня,
легка, як кульбабчин пух.
М'яка, як нитки бабуні
і тепла, як дідів кожух.
Яскрава, як клаптик сукні,
що в шафі від мами лишився.
Як спомин отой незабутній,
що в серце давно вкорінився.
І знаєш, щоразу як лютий
мете по душі й горбочках
Дзень-дзень...
Щось тихенько чути...
То юна весна дзвіночком
нагадує, що не вічна
зима, холоди, завії...
І знов ритуал магічний
плете із добра й надії.
І навіть як в косах осінь
притулок давно знайшла
Ще вірю. Живу ще й досі.
Допоки в дорозі весна...
Людмила Галінська