ВІРШ ПРО УКРАЇНКУ В ІТАЛІЇ:
Йде по вулиці чужій
Струнка, гарна жінка.
Зразу видно, люди добрі,
Що то українка.
Вчора лиш вона була
У людей служниця, –
А сьогодні вихідний
І вона цариця.
Гарно вбрана, причесана
Фарбовані губи.
І що це вона служниця
Не скажете, люди.
Це не жінка, а золото,
Що тут говорити, –
Вміє шити, вишивати, вміє і в’язати.
Та всього, що вона вміє
Не можна сказати.
Може випити вина і пожартувати,
На весіллі за столом може заспівати.
Й детерсивів вдома хоч вона не мала
Але вся її посуда і без них блищала.
На Україну в наше село італійку взяти,
То даю я, люди добрі, голову відтяти,
Що прийшлося б через тиждень нам її ховати.
Бо в Італії вона
Нічого не робила.
Лиш дивилась