Пломеніють червоні маки,
Пелюстки їх горять, наче ватра.
Не вертають сини до хати,
І даремно чекає мати…
Виглядає з доріг далеких,
Її очі, мов сум, посивілий,
Знов до двору вертають лелеки,
А за ними – чекання змарніле.
На дорогу виходить широку
І за обрій вдивляється довго.
І видзвонює небо високе!!!
Від ридання її німого.
…А сини десь лежать під хрестами
На кривавому смертному ложі.
І летять з-під небес журавлями,
І матусині сни тривожать…
Озиваються сміхом дитячим,
Плачуть росами луків квітучих,
Наливаються соком гарячим
Стиглих вишень і яблук пахучих .
…А весна розквітає навколо!
Її кроки натхненні, ритмічні.
Не вмирають герої ніколи!!!
Їм безсмертя судилося вічне!
А. Перехрест.