Шкода, часто люди цінять як втрачають,
Те що вони мали у своїм життю.
І їм дуже важко, бо мали й немають,
Хтось грошей, хтось друзів, хтось свою сім'ю.
Хтось в житті зазнався а хтось помилився,
Неправильну думку голосно сказав.
Оправдань немає щоби він обмився,
В тому що почули,краще б промовчав.
Не завжди повірить і дитина Мамі,
Думає що Мама їй бажає зла.
Не правильно каже,щось погане радить,
Бо не зрозуміла ще вона життя.
Старшою за Маму з часом,коли стане,
Не раз пригадає Мамині слова.
Не раз пожаліє й з жалістю погляне,
І вниз по обличчю потече сльоза.
Якщо їй дитина також не повірить,
Буде розуміти Мами відчуття.
Тільки не відомо, чи вона довірить,
Дитині помилку із свого життя...
Ніколи не пізно прощення просити,
Тільки б не забути, бо створимо гріх. Боляче нікому щоби не зробити,
Біль може створити і звичайний сміх.
Якщо у нас радість, це не означає ,
Весело сміятись кожному тоді.
Інколи людина біду зустрічає,
Шукає підтримки й співчуття собі.
Від сміху заплаче, або заридає,
І їй стане важче в грудях, на душі.
Можливо пробачить, а може згадає,
Біль, який створили сміхом ми її.
Їй поспівчуваймо, попросім частинку,
Кожному по трішки своєї біди,
Колись в житті свому на якусь хвилинку,
Легше в біді стане як зустрінеш ти?
М.Лаврук
Є у всіх на світі життєва стежина,
Лиш на вигляд кожна має щось своє.
Є широка й гарна,здається людина
Що по ній проходить радісно живе.
У когось вузенька наче по канаті,
Йде по ній людина у напрузі вся.
Хоча день звичайний, а хоча у святі,
Страх не пропадає із її лиця.
Інколи широка важча від вузької,
І проблем зустріти можна більш на ній.
І не побажає нікому такої,
Але не повірить йому навіть свій.
Почнуть говорити, що іншим жаліє,
Легкої як в нього стежини життя.
Як ступить на неї, тоді зрозуміє,
Що не все що гарне є легким і ця,
По якій проходить й береже дитину,
Щоби не ступила, не пройшлась по ній.
Тож не задивляйся на чужу стежину,
Дякуй щиро Богу і йди по своїй...
М.Лаврук.