Летять на Південь журавлі
В надії...краще жити буде.
Та серце пташки не "граніт."..
І батьківщину не забуде.
Хоч там і тепло...і весна...
У тих краях... де сонце й море,
Та батьківщини там нема...
Її побачать ще не скоро.
Ой, батьківщино, рідний край,
Як ти далеко залишилась.
Душа з тобою навіки,
Ночами часто ти їм снилась.
КРИНИЦЬКА АЛЛА. 10.11.21.
Люди , як листя...опали й немає...
Вітер повіє...та пам'ять гортає.
Чути лиш шурхіт життя, що минуло,
Листя "пожухло", немов і не було.
Змоче дощем наче слізьми рясними,
Хтось ще заплаче від туги за ними.
Котиться, котиться" листя-життя..."
Тільки лишилася купка "сміття."
Криницька Алла.10.11.21.
Пусть листья опадают бесконечно...
И предвкушая зимний, снежный сон...
Все ждут когда падет на землю с неба
Снежинок белых вьюжный легион.
Их ветер закружил в последнем танце,
С тоскою поднял...бросил на мороз,
Ведь он проказник все решил заране,
Давно не принимает их в серез.
Под вой холодных, ветреных раскатов
Кружатся листья с осенью прощаясь.
Как будто им все это ни по чем...
С надеждой в март далекий возращаясь.
Криницька Алла.10.11.21.
МОЯ АНДРУСІВКА, КРАСА НЕ ЗЕМНА...
РОЗЛИВИ,ЗАТОКИ І МОРЕ.
А НЕБО...СИНІШОГО МАБУТЬ НЕМА,
У КВІТАХ ВОЛОШКОВИХ ПОЛЕ.
А ГОРИ ВИСОКІ, КАРПАТСЬКИМ РІДНЯ,
ДО НЕБА ВЕРШИНИ ДІСТАЛИ.
ЯКЩО ВИ НІРАЗУ У НАС НЕ БУЛИ,
ТО ВИ УКРАЇНИ НЕ ЗНАЛИ.
КРИНИЦЬКА АЛЛА.09.06.2020.
А МОЛОДІСТЬ ДАВНО ПРОЙШЛА,
БАГАТО ЗИМ І ЛІТ МИНУЛО.
ЛИШ ФОТО, ЧОРНО-БІЛИЙ СВІДОК,
МОЄ ЛИЦЕ МЕНІ ВЕРНУЛО.
НЕНАЧЕ ТО БУЛА НЕ Я ...
А ХТОСЬ ДАЛЕКИЙ І НЕЗНАНИЙ,
ДІВЧИНА З НАШОГО СЕЛА,
НА МЕНЕ ІЗ СВІТЛИНИ ГЛЯНЕ.
МЕНІ ЩОСЬ ХОЧЕ РОЗКАЗАТИ,
ЩОСЬ ТЕ,ЩО Я ДАВНО ЗАБУЛА,
НАЖАЛЬ НЕ МОЖУ ЗРОЗУМІТИ,
ТА ВСЕ Ж ДУША МОЯ ПОЧУЛА.
ЯКА БУЛА ТОДІ КРАСИВА,
ВРОДЛИВА,ЮНА,І ЩАСЛИВА.
ТА ЗАРАЗ ОБРАЗ МІЙ ЗМІНИВСЯ,
НА ЖАЛЬ УЖЕ, НЕ БУДЕ ДИВА.
КРИНИЦЬКА АЛЛА.05.06.2020.