Одіти посмішку і знов піти між люди, Так, щоб ніхто не бачив, де болить, Завжди були і будуть пересуди Та час навчив собою дорожить, Хай плине він, хай їсть його годинник, Хай вицвіте рум'янець на щоці, Бо ж тільки ти життя свого сподвижник: Тримай лиш сонце у своїй руці! А люди ж що? Їм легко говорити, Ніхто ж не знає усіх душевних втрат, Як мертвою старатись в світі жити: Як знов сміятись після сотень страт! 22.01.2021 6Ольга Несварлива
В твоїх очах читати можна світ, Купатись, кутатись теплом, Там тиха ніжність, наче первоцвіт, Там казка перша перед сном, Щоб душа зірвалась пелюстками І завесніло в серці через край, Коли планета вкриється зірками - Ти мед із губ моїх збирай, Пустельний крик хай музика покриє, Розлий веселку в чорно-білих снах, Хай це тепло ніколи не міліє, А я лишуся медом на вустах... 25.01.2021 Ольга Несварлива
МИ НЕ ДИВНІ Ми – це особливі люди. Ми ті, хто посміхається від щастя, несучи на руках крихітну незграбну грудочку, здатну за півгодини перевернути догори ногами всю квартиру. Ми ті, хто згоден голодувати, на останні копійки купуючи найкращий корм для вихованця. Ми ті, хто щоразу вмирає душею, проводжаючи свого друга на міст Райдуги і знову воскресає, приносячи до своєї оселі чергову крихту і нескінченно вірить, що колись там, біля Моста, він зустріне всіх їх і перейде з ними разом цим мостом. щоб вже більше ніколи не розлучатися. І НЕ ПОСПІШАЙТЕ нас шкодувати – ми НЕ дивні люди, а просто милосердніші та справжніші. Просто цей світ для нас набагато яскравіший. Адже його висвітлює Любов і Відд