«Бабушка говорила мне: Бойся слишком горячих мужчин» — жесткие советы от бабушки Катерины Брусники Осторожно, текст содержит ненормативную лексику. Бабушка говорила мне: — Катенька, принцев мало и они слишком любят себя и своих драконов. Их хватает только на дур, которые не могут сами вылезти из какого нибудь пиз*еца и мечтают только о белых мерседесах. Зачем тебе это? Бери хорошего еврейского мальчика и он обязательно купит тебе автомобиль любой марки и расцветки. А зарплату будет носить домой, а не бл;дям и дурам. Бабушка говорила мне: — Бойся слишком горячих мужчин. Они не приносят ничего кроме хорошего секса, большого головняка и №банутых страданий. Это бесполезный и разрушающий огонь
Одна. Єдина. Соборна. Україна.
Така маленька, так велика. Така різна і така однакова у головних речах.
Я об'їхала її всю, крім Чернігова і Луганська. Тижнями і місяцями жила у різних регіонах. Породичалася і обросла друзями у кожній області.
Я впізнаю українців скрізь, у будь якій країні світу, навіть якщо вони говорять польською, англійською чи італійською, навіть якщо російською, і навіть якщо взагалі мовчать.
Ми всі трошки сім'я. Якщо у тебе в крові одна українська родина, одна фамілія, то ти відчуваєш і знаєш їх усіх, в усій красі і некрасивості, у щедрості, доброті, силі та протилежних проявах.
Вічна вдячність тим, хто зшивав, кріпив, об'єднував, зводив докупи і продовжує це роб
"Але вона ніколи не забуде..."
Таке важко забути.
Навіть якщо дуже хотіти...
Українська жінка - насправді певний феномен.
Ще з часів Київської Русі. Коли доводилось вчитися віртуозно мститися за чоловіка, щоб іншим неповадно було.
Потім Козаччина, коли взагалі лишалася сама на хазяйстві і доводилось якось справлятись.
Багато всякого в наших генах.
Тому - ні. Не страшно.
І - так. Ми справимось.
Тому що виграє лише той воїн, котрий має за плечима міцний тил.
Він знає, кого захищає.
Вона знає, кого береже.
Берегиня...
" Для тих, хто забув...
Знаєте, шо є в нашого народу, а нема в тих у*обків? Справжні жінки! Нє, не баби, які якогось хєра в горящу ізбу лізуть, остановівши коня на скаку…
Наш
Життя складне, живим з нього не вийти,
Тому цінуй життя чарівну мить.
Не треба скиглити і нарікати, й нити,
Що все не так й завжди не там свербить...
Цінуй малу миттєвість і хвилину,
Все те, що є, що можеш досягти.
І дякуй небесам за кожну днину.
Й любов зумій у серці зберегти
До цього світу і людей у ньому,
До ранків, що прокинулись в росі.
Втішайся радістю у лузі запашному
Й живи щасливо в світлі і красі.
Для щастя нам багато і не треба,
Лише здоров’я й до життя жага,
Краса природи і усмішка неба,
Й безслідно згине хмурість і нудьга.
Життя складне. Живим не вийти з нього,
Тому цінуй усе, що в тебе є.
Бо завтра може вже не стать нічого,
Й що маєш зараз — це усе твоє.
Цінуй життя...
Надія К
Господи...
Навчи мене плакати при незнайомих.
Навчи плакати, коли захочеться. Від горя, від радості, від натхнення. Особливо від натхнення. Нехай вода ллється, не затоплюючи мене.
Навчи мене відчувати біль.
Великий, маленький, будь-який.
Я хочу проходити крізь нього, відпускаючи.
Навчи мене кричати голосно, навіть коли інші мовчать.
Мені не потрібно безмежних можливостей. Дай мені прості, людські, щоб скоріше втратити ілюзії.
Не треба вічного життя! Нехай мій час буде обмежений і від цього цінніший.
Я прошу недосконалості,
щоб мене любили,
не зводячи на п'єдестал.
Не потрібно небесної величі. Зроби мене земною людиною, здатною поміститися в обіймах.
Не потрібно захоплення! Подаруй про