А вчора ввечері лунали тут щедрівки,
Дитячий сміх осяював домівки,
Із вікон вогники ялиночок мигали,
І люди миру один одному бажали…
Сьогодні вранці щедро хтось посіяв,
Хтось готував, хтось говорив чи просто мріяв…
А хтось гостей чекав у затишну квартирку,
Тепер же плаче…Бо болить…Бо дуже гірко…
За що це все? Скажіть мені! Не знаю!
В ті дні,коли народ наш Бога прославляє!
В той час,як маєм радувать дитинку,
Вона втрачає дім…Свою домівку…
В той час як світ святкує та співає,
Реве Дніпро, не плаче - він ридає…
В сльозах дитя і його матір, вся родина…
В сльозах Дніпро, в сльозах вся наша Україна…
Коли закінчиться війна,
Я розцілую всі ікони.
Присяду в хаті край вікна
І буду чуть церковні дзвони.
І буду гладити лице.
Сльоза покотиться — піймаю.
І кожен клаптик чебрецем
В душі своїй повистеляю.
І я наплачусь досхочу.
Сльозами вмию всі могили.
Зварю відвар із перстачу
І вип’ю келишок для сили.
І вип’ю другий, щоб від ран
Не залишилося і сліду.
Наллю наливки повний збан
І понесу її сусіду.
Ми будемо удвох мовчать.
Хміліти разом й тверезіти.
Ми будем пошепки кричать
І в небо кидать жовті квіти.
І сині айстри розцвітуть
На полі битви під Херсоном.
Червоні маки проростуть
Під Києвом над збитим дроном.
Коли закінчиться... Коли...
Усі говорять, що нескоро.
Але готую я столи
І промовляю