«Коли ви не палали… Таких століть нема на тлі – на тлі історії орала: то вас монголи “в дим пускали”, тепер – "болотні їх раби"». * * * Хати, ви всіх світів начала: щастя, любові, доброти… Та не сховати вам печалі – на призьбі, в стрісі, у вікні. Ви стукали в усі століття, щоб не палили вороги… та – ні: людоподібне сміття вас руйнувало доноги. Яка в вас життєдайна сила! Скільки родів ви возвели! Які шляхетності ростили – для миру в світі, без ганьби! Ви в снах – у весняному квітті – до скону снитиметесь нам: ось – двір, ось – двері, вікна-квіти… Все єство наше – вічно там. Ви знову жертви лихоліття – вогонь-розвалля терпите… Натомість в в
Вітри… Яка ви величезна сила, мільйони літ вже прогули! Як надували ви стрімкі вітрила, то шумите, то виєте щосили… Які гойдали гори-хвилі!.. Крутили жорнова млинів і хвилювали золото ланів… Чинитимете так і поготів. Післямова: Ви не підвладні мірі часу, та дмете ба у ногу з часом, бо крутите новітні вітряки.
Комментарии 1