«Коли ви не палали… Таких століть нема на тлі – на тлі історії орала: то вас монголи “в дим пускали”, тепер – "болотні їх раби"».
* * * Хати, ви всіх світів начала: щастя, любові, доброти… Та не сховати вам печалі – на призьбі, в стрісі, у вікні.
Ви стукали в усі століття, щоб не палили вороги… та – ні: людоподібне сміття вас руйнувало доноги.
Яка в вас життєдайна сила! Скільки родів ви возвели! Які шляхетності ростили – для миру в світі, без ганьби!
Ви в снах – у весняному квітті – до скону снитиметесь нам: ось – двір, ось – двері, вікна-квіти… Все єство наше – вічно там.
Ви знову жертви лихоліття – вогонь-розвалля терпите… Натомість в вікнах – весен квіття… москвин болотних чорт несе.
Хати, чи ж виборете світу: квіту черешень за вікном і діти щоб були як квіти, і квітло щоб життя кругом...
Післямова: Справедливості ради слід зазначити, що об’єм поняття орда треба доповнити, зокрема, і німцями – періоду «рейхизму». Коли вони у 1944 році покидали село Солодке на Гуляйпіллі Запорозького краю, то палили хати, якщо з цих обійсть хтось був у «Червоній армії». Підлягала спалу і світ-хата моєї мами Ксенії, бо її тато Матвій – мій дідусь – із самих початків цієї людобойні 1941 року був на фронті... незабаром у серпні і загинув – за трактуванням-крутійством московського ординства – як «безвісти зниклий». Так ось попередньо на стіні хати німці поставили мітку про спал, але мама в останній момент стерла ту ординську позначку, і хата… уціліла. То я, народившись аж у 1949 році, упродовж декількох десятиліть мав щастя інколи гостювати у тому першосвіті людського буття.
«Коли ви не палали… Таких століть нема на тлі – на тлі історії орала: то вас монголи “в дим пускали”, тепер – "болотні їх раби"». * * * Хати, ви всіх світів начала: щастя, любові, доброти… Та не сховати вам печалі – на призьбі, в стрісі, у вікні. Ви стукали в усі століття, щоб не палили вороги… та – ні: людоподібне сміття вас руйнувало доноги. Яка в вас життєдайна сила! Скільки родів ви возвели! Які шляхетності ростили – для миру в світі, без ганьби! Ви в снах – у весняному квітті – до скону снитиметесь нам: ось – двір, ось – двері, вікна-квіти… Все єство наше – вічно там. Ви знову жертви лихоліття – вогонь-розвалля терпите… Натомість в в
Вітри… Яка ви величезна сила, мільйони літ вже прогули! Як надували ви стрімкі вітрила, то шумите, то виєте щосили… Які гойдали гори-хвилі!.. Крутили жорнова млинів і хвилювали золото ланів… Чинитимете так і поготів. Післямова: Ви не підвладні мірі часу, та дмете ба у ногу з часом, бо крутите новітні вітряки.
Нет комментариев