«Коли ви не палали… Таких століть нема на тлі – на тлі історії орала: то вас монголи “в дим пускали”, тепер – "болотні їх раби"». * * * Хати, ви всіх світів начала: щастя, любові, доброти… Та не сховати вам печалі – на призьбі, в стрісі, у вікні. Ви стукали в усі століття, щоб не палили вороги… та – ні: людоподібне сміття вас руйнувало доноги. Яка в вас життєдайна сила! Скільки родів ви возвели! Які шляхетності ростили – для миру в світі, без ганьби! Ви в снах – у весняному квітті – до скону снитиметесь нам: ось – двір, ось – двері, вікна-квіти… Все єство наше – вічно там. Ви знову жертви лихоліття – вогонь-розвалля терпите… Натомість в в
Жили собі люди. Жили собі в мирі.
Хтось в свому будинку, хтось своїй
квартирі.
Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
А хтось у селі від тих міст недалечко...
Хтось хліб випікав. Хтось дітьми
опікався.
Хтось дім будував. Одружитись збирався.
Хтось мріяв про море, про подорож
літом,
А хтось для окраси висаджував квіти...
Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
Свої виставляв кольорові картини.
Хтось думав про вічне блукаючи парком,
А хтось все крутився знаходячи шпарку.
Хтось серце старе запускав по новому,
А хтось добирався до рідного дому.
Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
Хтось щастя шукав, а хтось щастям
ділився.
Хтось щось купував й віддавав
безкоштовно.
Х
Вітри… Яка ви величезна сила, мільйони літ вже прогули! Як надували ви стрімкі вітрила, то шумите, то виєте щосили… Які гойдали гори-хвилі!.. Крутили жорнова млинів і хвилювали золото ланів… Чинитимете так і поготів. Післямова: Ви не підвладні мірі часу, та дмете ба у ногу з часом, бо крутите новітні вітряки.
Налетів сніговій, загуло-замело, в круговерті нічній загубилось село. Не ступить за поріг, і у хаті пітьма, світ лишився доріг – знов хугує зима. Та з вікна... каганець підморгнув світлячком, каганець-молодець блима світлом-теплом. Розступилась пітьма… нам на ферму іти: і зима – не зима, хоч й дошкулюєш ти. Яскравіше гори, вогник наш золотий. Каганці, ви – гінці, в наші дні посланці. Післямова. Щоб були ми такі, як борці-каганці. Петро Іванович Мусір
Хто кажуть, що селу «кранти» й не допоможуть і «женьшені», тим – слід «зофорт» зашить роти і перевірить їх кишені. . В країнах Західної Європи, тобто в непідрадянських, тобто в не підмосковних, так там не те що немає неперспективних сіл, а навіть і хутора декількохатні – здраствують і непохитно перспектують. . Тобто виходить, що Україну, незалежно від залежності-незалежності… її зверхники, залишаючись підрадянсько-підмосковно модифікованими… системно робили й продовжують робити країну – не перспективною, і розпочали цей процес вже із сіл, не з хуторів, бо з хуторами було вчинено розправу-вигуб ще за тої підмосковщини, так званої – радянсько-«союзної». . А н