Не звикнемо ми ніколи до сирени .
Щоночі. В третій. Чую я цей гул...
І що сказати... Десь летять ракети !
Прощання знов приходить лиш на ум.
І в цей момент , я знаю , десь вмирають...
Такі от люди ! Як я , як ти...
Не дивлячись , що ти їх і не знаєш ,
Вони є . Незнайомі і близькі !
І кожен ранок в голові вже знаєш :
Десь люди залишились без житла .
А хтось сьогодні більше не побачить
Того , з ким були все життя.
Чиїсь тваринки бігають , шукають ...
Де їх господар ? А , на жаль , їх вже нема...
І думаєш : за що от це нам Боже ?
І знов сирена клята ця луна...