Все пам"ятаю. Від першого дня. І той страх, і той розпач, і гроші з усіх куточків світу для наших вояків і для поранених.
Ми жили в якомусь іншому світі. Я маю на увазі тих, хто допомагав армії.
Я пам"ятаю свій перший пост про поранених у вінницькому шпиталі.
Я пам"ятаю той потік людей, які кинулися на допомогу. Ми тоді вистояли тільки тому, що всі об"єдналися.
Ми змогли відкинути всі свої хотелки і амбіції, тому що на кону стояло існування України. Зараз та сама історія.
Війна нікуди не ділася. Існування України стоїть знову на кону. Невже ми не зможемо і цього разу відстояти свою Україну?
Невже наші амбіції і хотелки важливіші за майбутнє наших дітей і внуків? З