Стояла під Хрестом Скорботна Мати,
І хто у ЇЇ серце заглянув,
Як світ кричав– «Розп’яти, розіп’яти!»
ЇЇ Синочка, Господа ЇЇ,
Як світ від ненависті й люті захлинався,
Хто витер сльози з Маминих очей?..
Світ зневажав, принижував,знущався,
Вона з сльозами всіх прийня́ла за дітей.
Пробачила…Бо Син їм все пробачив,
Для них у серці місце зберегла.
Та хто побачив? Хто тоді побачив,
Якою болісною стежкою пішла?
Хто витер сльози, хто заго́їв рани,
Які мечем серде́нько розсікли?
На жаль, не ми, не ми то були з вами!
Ми серед тих,що розпинали Сина, йшли!..
Ви скажете, що ми тоді не жи́ли,
Що ходимо до Церкви, що святі?
А чи не ви недавно ворожили,
Щоб взнати, що чекає у житті?
А чи не ми вбиваємо за гр