Возлюблені у Христі, дорогі браття і сестри! Сьогодні словами величання ми вшановуємо пам’ять дня Введення у храм Пресвятої Богородиці. Дня, який став визначною подією для тих, хто був праведними хранителями пророцтв і усних передань про Месію у древні часи ізраїльського народу, та визначною подією для християн усього світу сьогодні. Адже здавалося б, вся історія Святого Письма проникнута чудесами, і зовсім непомітно перед нами висвітлюється життя двох догодивших Богові своїм життям та чеснотами людей Іоакима та Анни. Вони не мали дітей, та Господь, почувши їхні молитви, дарував їм дитя, яке вони пообіцяли посвятити Йому. Пройшов час, і потрібно було виконати обітницю. Благочестиві батьки привели дівчинку, яку вони назвали- Марія, до храму, до якого і ми думками чуттєво переносимося, до тих сходинок, по яким піднімалася трирічна дитина. Подія ні чим не вирізняється з буденності життя людей, не сколихує наше серце надприродніми чудесами, якими Творець часто супроводжував життя іудеїв. Немовби Бог забув про страдницьке, нерівноправне існування колись благословенного народу ізраїльського у римській неволі. Але Біблія описує, що нашестям Святого Духа священник Захарія, який прийняв дівчинку з рук батьків, завів її до Святого святих- вівтаря слави Господньої, і відчув внутрішньо, що це та, через яку Вседержитель укаже істинно- спасенний шлях, який був утрачений народом ізраїлю. І далі збуваються слова Божі, які були першоєвангелієм, данним ще прабатькам Адаму і Єві та древньому змію-дияволу, «…семя жены сотрёт тебе главу, а ты будеш жалить его в пяту…» Прийнявши благу звістку від Архангела Гавриїла, Діва Марія народила Сина, який став іскупителем від гріха. Не земним царем, якого чекали іудеї, а агнцем непорочним, тихим та смиренним, добровільно прийнявшим смерть, як умову позбавлення коренів зла з людської природи. Отже від простих людей, маючих надію на благовоління Боже народилася Пречиста Діва, яка стала вмістилищем всесвіту, гранями неосяжного, обмеживши у своєму лоні нескінченне та вічне. Хіба не стала надія та довіра Богу для Іоакима та Анни, благом для них самих? Хіба не вчить ця історія нас тому, що не дивлячись ні на що в житті, людина, яка має щиру надію на Божу волю, отримає бажане? Отак Божа Матір, прийшовши із батьками до Єрусалимського храму, просто, дитячими ніжками, самостійно вивела нас із рабства духовної смерті, і ввела у життя вічне, в якому живильним елементом є плід її смирення-Христос Господь. «Я раба Господня, нехай буде мені по волі Твоїй.». Тому і ми, вірмо, надіймося, бажаймо спасіння від гріха та духовної смерті, та піднімаймося крок за кроком сходинками добрих справ до Бога, і тоді побачимо плоди своєї віри, надії та любові. Амінь.
Протоієрей Олександр Бадіон.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев