І всі вони різні: одні нам приносять радість, інші – горе, а деякі зустрічі в дорозі чи на роботі, в різних організаціях проходять непомітно само-собою, не мають особливого значення і ми про них швидко забуваємо. Але інша справа, коли ми підводимо очі до неба, коли нам стає потрібний Той, хто створив нас, тоді ми шукаємо зустрічі з Ним. У кожного бувають важкі моменти у житті, але чомусь не кожний може, чи хоче звернутися до Бога. Відволікаючись буденною рутиною, люди віддаляються від Нього, і тоді Господь нагадує про Себе. Ці нагадування проходять по-різному: зустріч із прекрасним у природі чи музиці, читання Святого Письма і як наслідок роздуми про вічність, крик від ближнього про потребу і наша безкорислива допомога - усе це наші зустрічі з Богом. Та особливим почуттям є переживання особистості Творця у храмі де звершується Євхаристія, тоді це не просто зустріч із абстрактним проявом Божества, а з особистістю Сина Божого. Саме цю таємницю несе у собі зміст свята Стрітення Господнього. Згідно Святого Передання один із сімдесяти вчених мужів( котрі перекладали Біблію з єврейської мови на грецьку) якого звали Симеон, засумнівався в одному пророцтві щодо пришестя у світ Месії, і захотів ножем зіскребти ті слова із манускрипта, але був зупинений силою Божою і був запевнений у тому, що не помре допоки не побачить народженого Христа. З того часу минуло майже 300 років, і ось по тогочасному єврейському закону Діва Марія принесла немовля Іісуса у єдиний на той час Єрусалимський храм, водимий Святим Духом праведний старець Симеон вибіг Їй на зустріч і взявши на руки маленького Господа сказав слова, які засвідчили звершення Божої правди: « Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму з миром; побачили ж бо очі мої спасіння Твоє, яке уготовав Ти перед лицем усіх людей…». А потім прорік Богородиці: «Він лежить на падіння і зростання багатьох в предмет суперечок; і Тобі Самій біль пронизить серце, щоб відкрилися помисли багатьох сердець» - дивовижні слова, які повністю реалізувалися у земному житті Спасителя, і після Його Воскресіння. Він став предметом суперечок, і одні приймаючи Його зростали і піднімалися, а інші зрікалися і падали. Це зростання і падіння продовжується і до сьогодні, і пророцтво Симеона нині актуальне так само, як і в древні часи. Чому ж відбувається таке здавалося б дивне явище – Бог прийшов у світ, став людиною, звершував безліч чудес, воскрес із мертвих, заснував Церкву, яку не подолають ворота пекла, і тим не менш деякі люди не приймають Його? Не признають дії Святого Духа в житті Церкви і залишаються черствими до церковної проповіді? І навпроти є ті, котрі піднялися духом разом із Ним, змінилися, ствердилися, хоча це ствердження ніколи не було простим ні у минулі часи, ні зараз. Але через це ствердження ми підносимося разом із Спасителем і стараємося бути хорошими громадянами Землі, щоб бути достойними громадянами Неба. Так і старець Симеон, втомившись від життя, все ж не полишав надії і віри в те, що і Він долучиться до спасительної місії Христа. Свідоме, терпляче уповання на Бога завжди дає свої благі плоди. Але ж і неприйняття істини теж робиться свідомо! Коли нема перед ким нести відповідь, то і совість не мучить. Зазвичай, ми частіше за все, лише досліджуємо свій гріх, розмовляючи про це, але назвати гріх, і покаятися в ньому – це ж різні речі. « Метанойя» - цим візантійським словом називають таїнство покаяння. Однак воно не означає скинути баласт, як у нас кажуть розкаятися. Це слово означає – виправитися, змінити спосіб мислення, щоб наше духовна внутрішня переміна не була самообманом. Митрополит Антоній Сурозький говорить: « Якщо прийде час, коли усі Євангелія будуть втрачені, то християни повинні жити так, щоб Євангеліє можна було прочитати по їхніх обличчях, побачити по їхніх справах, відчути у їхніх серцях». Світло, яке випромінюють очі християнина – це радість можливості пребувати там, де людина отримує істинне щастя, а не залежність від бажання це щастя знайти. Вітаючи усіх вас, дорогі жителі нашої рідної Гайворонщини, із наступаючим святом Стрітення Господнього, хочеться побажати, щоб у кожного хто шукає істини відбулася своя особиста зустріч із Богом, який допоможе піднятися під тягарем життя. Щоб ми усі достойно, з упованням, як праведник Симеон, зустріли Господа у момент, коли Він нам найбільш потрібен. Хочеться щоб у цей важкий для нашої країни час, ми були корисними і потрібними один для одного. Адже ми будемо українцями настільки, наскільки ми себе ними усвідомлюємо у своїй державі. Будемо у кожному хто потребує бачити Христа, щоб зустрілися в людському єстві благодать Божа і природня сутність, і, знайшовши точку опори у серці, яке чекає Бога, відштовхнутись і будувати здорову націю. Амінь.
Протоієрей Олександр Бадіон.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев